Обмеження валідності тестів інтелекту – структурно-динамічний підхід
В цілому приведені дані залишають недвозначне враження: тести інтелекту передбачають успіх в реальних життєвих досягненнях навіть більшою мірою, чим можна було б припустити.
Здавалося б, такі значні дані повинні раз і назавжди звільнити нас від турботи по приводу валідності тестів інтелекту. Проте з погляду тієї, що розробляється автором цих рядків структурно-динамічної теорії інтелекту (Ушаков, 2003) це не зовсім так.
Представляється, що існуючі тести інтелекту валідни для більшої частини населення в тому культурному середовищі, в рамках якого вони сконструйовані.
У цій формулі потрібно зробити дві обмовки: тести інтелекту можуть бути не валідни поза європейською цивілізацією, більш того, усередині європейської цивілізації може існувати більш менш серйозний відсоток (проте явна меншина) людей, здібності яких тестами оцінюються неадекватно.
Ці відхилення, проте, не помічаються дослідниками, оскільки робота в західних країнах знімає першу обмовку, а чисельна незначність групи, що відхиляється, – другу.
Тут необхідно перейти з рівня опису феноменів на рівень аналізу причин. Тести інтелекту передбачають реальні досягнення, це факт.
Проте чому вони їх передбачають? Звичайна відповідь на це питання, найбільш природне, хоча не завжди формульований, полягає в тому, що для тестування поведінки людини в якій-небудь реальній ситуації створюється подібна нею ситуація, зручніша для лабораторного вивчення.
При цьому передбачається, що при дозволі тестовій ситуації включаються ті ж когнітивні механізми, які беруть участь у виконанні реальної інтелектуальної діяльності. Так був побудований перший тест інтелекту Біне і Симона – тестові завдання розроблялися на основі шкільних завдань, звільнених від специфічного змісту, – математичного, лінгвістичного і т.д.
Проте надалі стало з’ясовуватися – тести інтелекту не схожі на ті реальні життєві проблеми, успішність вирішення яких цими тестами передбачаються. Наприклад, творчість ученого або робота водія навряд чи схожі на заповнення матриць Равена і навряд чи залучають ті ж самі когнітивні механізми.
Якщо ж у виконанні тестів інтелекту беруть участь не ті механізми, що в реальній інтелектуальній діяльності, то їх кореляція виглядає дивом. На цьому, до речі, деколи будується критика тестів інтелекту – вони швидкісні, вони використовують відносно прості завдання, вони будуються на нереалістичному матеріалі.
А реальна розумова діяльність, наприклад, ученого, триває роками, дуже складна, відбувається в освоєній наочній області. Як вони можуть відповідати один одному?! Але відповідають же!
Сторінки: 1 2